У древньому Єрусалимі біля, так званих, Овечих воріт була звичайна для того часу та тодішніх звичаїв купальня. Звичайна то звичайна, але в ній було щось особливе. І оте особливе приваблювало туди силу-силену калік та хворих. Час від часу в цю купальню, яка звалася Віфесда, приходив Божий ангел і, збуривши у ній воду, робив її цілющою для людини, яка першою увійде в неї. Зрозумі¬ло, цей факт робив купальню відомою далеко за межами Єрусалима. Для сотень, а може, і тисяч нещасних це була остання надія. Але, на жаль, не всі могли скористати¬ся цілющими властивостями Віфесди, були тут свої перешкоди в короткому кількаметровому відрізку до води.
Євангеліст Іван описує одну подію, що сталася у тій купальні. Один з тих нещасних, для кого Віфесда стала місцем постійної приписки, мав цілих дві проблеми: окрім того, що він не мав здоров’я самостійно увійти у воду, в нього не було нікого, хто міг би йому в цьому допомогти. Саме про це він з гіркотою розказував Ісусові, Який зайшов до купальні. «Чи хочеш бути здоровим?» — запитує Вчитель. Можна було б подумати, що це питання недоречне: а чого ж я тоді тут? Але зауважте, як відповідає хворий — ота друга проблема виявилася ще більш пекучою та актуальною. За довгі роки лежання (тридцять вісім років!) потреба людини, яка допомогла б, стала найголовнішою. «Пане, я не маю людини, щоб вона, як порушено воду, до купальні всадила мене. А коли я приходжу, то передо мною вже інший улазить». Напевне, цей безіменний хворий навіть уві сні бачив вирішення своєї життєвої проблеми саме у тому, щоб знайти людину. Саме через людину він мріяв отримати зцілення. Христос не виправдав його сподівань, Він не взяв його на руки і не заніс у воду. Він вирішив його першу проблему, знехтувавши другою. Він просто сказав: «Вставай, візьми своє ложе та й ходи!» Для хворого це було такою несподіванкою, що він навіть не запитав, як звати свого рятівника. Надія на людину не справдилася, бо у справу втрутився Сам Господь.
Чи ця ситуація не повторюється і сьогодні? Скільки людей, які мають проблеми в житті, надіються на людину. Мова йде не лише про випадки, коли ми для вирішення якогось питання через знайомих чи особисті зв’язки шукаємо людину, яка може допомогти. Навіть тоді, коли нам в силі допомогти лише втручання Бога, ми шукаємо отих людей, які могли б нас «занести» у цілющу воду Віфесди. Ми докладаємо силу-силену зусиль, часу, нерідко і коштів, щоб знайти благословенного «сосуда», «духовну церкву», які візьмуть нас на руки і опустять у Божу благодать, Божу силу і Боже зцілення. Безперечно, Дух Святий часто робить це через Божих служи¬телів, які наділені особливою силою, особливими дарами. Вони саме для того і поставлені у Церкві, щоб допомагати немічним, які не можуть самі рухатися, прийти до живої цілющої води. Але надія на них не повинна затуляти надії на Господа. Часто Христос хоче допомогти нам особисто. Просто підійти і запитати: «Чого ти хочеш?» І ми не повинні пояснювати Йому, що немає поряд сильної духовної людини, що в мене немає віри і я не можу йти. Просто скажіть Йому вашу головну проблему. І Він її вирішить про¬стіше, благословенніше і величніше, аніж ви думали.
Вавринюк Юрий,
Луцк
Работаю главным редактором христианского журнала "Благовісник", автор двух поэтических сборников "Чекання", "Дзвони вічності", публицист. e-mail автора:poet@online.ua сайт автора:личная страница
Прочитано 4280 раз. Голосов 0. Средняя оценка: 0
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Поэзия : 1) "Красавица и Чудовище" 2002г. - Сергей Дегтярь Это первое признание в любви по поводу праздника 8 марта Ирине Григорьевой. Я её не знал, но влюбился в её образ. Я считал себя самым серым человеком, не стоящим даже мечтать о прекрасной красивой девушке, но, я постепенно набирался смелости. Будучи очень закомплексованным человеком, я считал, что не стою никакого внимания с её стороны. Кто я такой? Я считал себя ничего не значащим в жизни. Если у пятидесятников было серьёзное благоговейное отношение к вере в Бога, то у харизматов, к которым я примкнул, было лишь высокомерие и гордость в связи с занимаемым положением в Боге, так что они даже, казалось, кичились и выставлялись перед людьми показыванием своего высокомерия. Я чувствовал себя среди них, как изгой, как недоделанный. Они, казалось все были святыми в отличие от меня. Я же всегда был в трепете перед святым Богом и мне было чуждо видеть в церкви крутых без комплексов греховности людей. Ирина Григорьева хотя и была харизматичной, но скромность её была всем очевидна. Она не была похожа на других. Но, видимо, я ошибался и закрывал на это глаза. Я боялся подойти к красивой и умной девушке, поэтому я общался с ней только на бумаге. Так родилось моё первое признание в любви Ирине. Я надеялся, что обращу её внимание на себя, но, как показала в дальнейшем жизнь - я напрасно строил несбыточные надежды. Это была моя платоническая любовь.
